Дозвольте познайомити

Вона знає про село і його мешканців все або майже все. Але ніколи не дозволяє собі виносити на широкий загал те, що людина не хоче оприлюднювати. У неї, як і в кожної сільської господині, безліч турбот і проблем. Але ви ніколи не почуєте від неї, бодай, слова нарікань. Є такий вислів " Збирати по крупинці”, але в застосуванні  до неї, він набирає прямого значення.

http://sokirin.do.am/

Ранком вона поспішає на роботу, але повернувшись додому, ні на хвилинку не забуває про неї. І не кожен зрозуміє це, але робочий день  в неї ніколи не закінчується. Вона весь час у пошуку, в прямому і переносному сенсі цього слова. А ще – вона любляча і ніжна матуся двох чудових дочок, вірна і турботлива дружина свого чоловіка. Він розуміє її, завжди підтримує і, хоча не висловлює це вголос, пишається  дружиною. Взаєморозуміння і повага один до одного в родині відчуваються в усьому. Тому тут затишно всім мешканцям господи – і корові Майці, і собакам Філі та Найді ( якось забрела до двору та й залишилася тут жити, бо відчула, що знайшла собі  надійний прихисток ), і котам, і каченятам, і кроликам, і курям. Тут у великій пошані Книга, і часто після напруженого, насиченого робочого дня сім’я  відпочиває, читаючи вголос.

А відвідувачі, які слухають її розповіді, ніби потрапляють в ті часи, коли в садибі Ґалаґанів можна було зустріти  Шевченка,  Жемчужникова,  Лисенка, Куліша, почути спів Остапа Вересая, помилуватися величчю прекрасних церков у парку, подивуватися, дивлячись на незвичайні рослини і плоди диво-оранжереї, і  відчути гордість за свій край, своїх далеких предків – то Он, виявляється, які ми! Багата мовна палітра, постійна робота над собою, збагачення експозиції новими, часом, унікальними експонатами зробили музей Остапа Вересая відомим далеко за межами не тільки області, а й України. Не раз відвідували його гості  з далеких зарубіжних країн – із Канади, США, Австралії, Франції, Німеччини, Македонії, Голландії, а також Росії і Білорусії. І не має значення для кого  вона веде екскурсію. І школярі і поважні гості виходять з музею з просвітлілими обличчями і душами. А сама вона воліє залишатися "поза кадром”. То, напевно, прийшов час познайомитися і з нею, бо завдяки саме її творчій, титанічній праці ми  маємо можливість доторкнутися до прекрасного минулого, а музей Остапа Вересая перетворився на освітній, культурний, і виховний центр, та що там говорити, на ще одну перлину села Сокиринець.

А розповідаю я про завідувачку музеєм Остапа Вересая, що при Сокиринському аграрному ліцеї, Савченко Валентину Григорівну. Її  екскурсії не залишають нікого байдужими. І хіба що вже зовсім обмеженій  людині може здатися мізерним і непотрібним все те, що робить ця жінка. А робить вона дійсно велику справу. Не для себе особисто, а заради діла доводиться і за допомогою звертатися, і допомагають. Допомагають, зазвичай, ті, які  не зачерствіли душею і які усвідомлюють, що "не хлібом єдиним…”. І вона їм дуже вдячна за це. А ще, чи не найголовніший її помічник, - велика любов до своєї справи і минувшини рідного краю.