Сокиринський музей

Сайт Фесту вільних музеїв

defaultNick — Wed, 21 Aug 2013 12:37:34 GMT

Сайт Фесту вільних музеїв
Створено сайт-каталог Фестивалю вільних музеїв. На його сторінках концентрується інформація про музеї недержавної форми власності, отримана від їх власників та знайдена в мережі. http://fre-mus.at.ua/
Ніхто не знає, скільки в Україні приватних музеїв, хоча вони вже суттєво впливають на туристичні потоки.
Саме для того, аби дослідити цю стихію, вивчити проблеми, ознайомити з їх діяльністю читацьку аудиторію, і проводиться Фестиваль вільних музеїв.
Прес-служба журналу "Музеї України"

як добратися

defaultNick — Tue, 12 Mar 2013 16:24:51 GMT



	Сокиринці - Це селище Cрібнянського району, розміщене на трасі Київ - Суми в 35 кілометрах від міста Прилуки. Нинішнє транспортне cполучення Сокиринець з іншими містами України включає в себе автобусні маршрути:Чернігів – Сокиринці, Прилуки – Тростянець, Прилуки – Васьківці, Київ - Суми, Київ - Срібне, Прилуки – Срібне, Київ – Талалаївка, Чернігів – Талалаївка, Чернігів – Харків, Суми – Прилуки.

історико-етнографічний музей при закладі освіти.

defaultNick — Tue, 12 Mar 2013 16:23:51 GMT

"Не можна було б без Вересая обійтись в ті страшні часи, коли саме існування українського народу, його мови, історії, культури заперечувалось і відкидалось…”
П.Тичина

Сокиринці – чарівний куточок рідної землі, тихий притулок примхливих муз і римських богинь, прекрасний витвір матінки-природи і людського генію. Місце, яке вже півтора століття приваблює до себе людей, закоханих в мистецтво і поезію, надихає їх до творіння прекрасного. Тут, під кронами старих дубів-велетнів лунав проникливий голос нашого славетного кобзаря Остапа Вересая. Народився один із найвідоміших кобзарів ХІХ століття О.М.Вересай 1803 року в сусідньому селі Калюжинцях, але жив і творив в Сокиринцях, тут і похований 1890 року. На могилі було встановлено хрест з написом "Остап Вересай. 87 лет от роду”.На знак великої народної любові до славного земляка у 1959 році до 150-річчя з дня народження кобзаря створено історико-етнографічну кімнату-музей. За роки роботи пошуковцями, що працювали при кімнаті-музеї, зібрано багато цікавих матеріалів, експонатів з життя як села Сокиринці, так і Остапа Вересая. Ці матеріали поповнили фонди, що дало змогу перереєструвати з часом кімнату-музей в історико-етнографічний музей при закладі освіти.

Експозиції музею знайомлять відвідувачів з різними періодами життя славного краю. Одна з них проливає світло в далекий 1092 рік, коли з ' явилися перші згадки про Сокиринці, засновником яких був Іван Сокирка. Знаряддя праці: прядка, гребінь, начиння, наконечники з металу для лопати, рало, ціп та інші; зразки національного одягу, допомагають уявити важкі умови праці та побуту людей вересаєвських часів. Фрагмент інтер ' єру хати, як колиски української культури, повертає нас в минуле. Окрема сторінка музею розкриває відвідувачам історію дружби М.В.Лисенка і О.М.Вересая, поїздку кобзаря до Петербургу з концертом.. Особливо цікавий факт про перебування в Сокиринцях 1852-1856 роках російського художника А.М.Жемчужникова і його зустрічі з кобзарем засвідчують представлені в експозиції дві фоторепродукції робіт художника з зображенням О.М.Вересая. Не залишена без уваги історія села Сокиринці і її цікавих людей. Багатий матеріал про сьогодення. Це і Герої Радянського Союзу В.Крикливий, О.Ткаченко, передовики виробництва, нащадки Вересая – учасники художньої самодіяльності, які є гідними продовжувачами багатих пісенних традицій рідного краю. Зібрані матеріали оформлені в альбоми і діють як пересувна експозиція при проведенні різних виховних та навчальних заходів.

У 1971 році М.І.Харченко, уродженець села Сокиринці, за графічним малюнком А.М.Жемчужникова створив скульптуру Остапа Вересая, яка потім лягла в основу пам'ятника (висота 3,4 м ), Встановлений на території Сокиринського парку. Час, події у навколишньому житті, накопичений досвід, основні завдання виховного процесу в училищі постійно знаходять відгук та пошук нових творчих форм діяльності музею.На базі музею часто проводяться масові заходи, зустрічі, зльоти, конференції, тематичні вечори тощо.

Про що ж розповість нам екскурсовод? Остап Микитович Вересай по вуличному Радчишин або Лабза, видатний український кобзар, народився в 1803 році в с.Калюжинцях Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині Срібнянський район Чернігівської області) в сім'ї кріпаків. Незрячий батько Остапа, дбаючи про сім ' ю, змушений був заробляти на шматок хліба грою на скрипці.Перехворівши, в чотири роки осліп і Остап. Але зростав він в оточенні музики. Часто у них в хаті зупинялись мандрівні кобзарі і тоді Остап тихесенько у запічку слухав і запам'ятовував пісні і думи, оповідки про далекі краї і мандри. У п ' ятнадцять років батьки віддали Остапа "в науку” до кобзаря Микити з с.Бережівки, від якого Остап утік, бо той пиячив і бив хлопця. Багато корисного Остап узяв від Юхима Андріяшківського і Федора Труша. Далі його вчило життя. Мандруючи від села до села, він ніс людям не тільки інформацію про різні події, а й ідеї єднання народу в боротьбі проти чужинців, ідеї волі й незалежності, закликав не коритись будь-якій тиранії й приниженню людини, прославляв патріотизм, відстоював права кожної людини і всього народу за вільне життя, звеличував шанування батьків, роду, вітчизни, утверджував гуманістичні ідеали, високі моральні принципи українського народу.

Остап Вересай

defaultNick — Tue, 12 Mar 2013 16:22:21 GMT

Остап Вересай (по вуличному — Радчишин) народився 1803 року в селі Калюжинці Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині Срібнянського району Чернігівської області) в сім'ї кріпака. Батько його, Микита Григорович Вересай, був незрячим і заробляв на прожиття грою на скрипці. У чотирирічному віці Остап втратив зір. Змалку захопився музикою та співом під впливом батька та кобзарів, що часто зупинялися в їхній домівці. Хлопчиком переймав мистецтво співу та гри на кобзі у кобзаря Юхима Андріяшівського, з яким познайомився на ярмарку в Ромнах і був у нього поводирем. Після смерті Андріяшівського Остап деякий час навчався в кобзаря Семена Кошового з села Голінка, після нього — у лірника Ничипора Коляди, далі повернувся в Калюжинці й продовжив навчання самотужки. З Калюжинець переїхав до села Сокиринці Прилуцького повіту.

Понад сорок років мандрував містами і селами України. Його помітив художник Лев Жемчужников, який записав від Остапа Вересая кілька пісень, намалював його портрет і познайомив з Пантелеймоном Кулішем, який також записав від нього кілька пісень. Куліш розповів про Вересая Тарасові Шевченку, який 1860 року послав Вересаєві гроші та свого «Кобзаря» з підписом: «Брату Остапу від Т. Г. Шевченка». Л. Жемчужников та П. Куліш умовили Остапа Вересая взяти до себе кількох учнів: Василя Бублика з Никонівки, Ярохтея з Березівки, Антона Негрія з Калюжинець та Янголя з Березівки, які продовжили традиції свого вчителя. У Сокиринцях Вересай одружився з удовою Пріською Сенчук, гарною співачкою і танцюристкою. Завдяки Кулішеві, Жемчужникову, гостям, що приїжджали в Сокиринці в маєток Г. Галагана, Вересаєм, його майстерною грою на бандурі, жанровим розмаїттям кобзаревого репертуару зацікавилися М. Лисенко, О. Русов, О. Міллер, П. Мартинович, О. Сластьон, П. Чубинський, які пропагували його творчість. 1871 року Остап Вересай вперше відвідав Київ, де співав на відкритті Колегії Галагана. 28 вересня 1873 року, на пропозицію Григорія Галагана, було скликано засідання Південно-західного відділу Російського географічного товариства, дійсний член якого Микола Лисенко виголосив реферат «Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм». На засіданні Остап Вересай виконав кілька дум, які вразили слухачів. У 1874 році Остап Вересай виступає у Києві на III Археологічному з'їзді, а після нього — на концерті, влаштованому М.Старицьким, в якому взяв участь хор під керівництвом М. Лисенка. У звіті про з'їзд начальник Київського жандармського губернського управління пише рапорт вищому начальству про те, що «Остап Вересай своїми поетичними піснями і типовим виглядом сприяв збудженню симпатій до гетьманщини…». 1875 року у супроводі М. Лисенка та П. Чубинського Вересай побував у Петербурзі, де виступив на засіданні Російського географічного товариства, в Музеї етнографії і старожитностей, у Петербурзькому залі Благородного зібрання, на засіданні Слов'янського благодій-ного комітету та в інших аудиторіях. 22 лютого він виступив на сніданку, влаштованому українцями в пам'ять про Т. Г. Шевченка. 6 вересня кобзар співав у Зимовому палаці під час лекції з народної словесності професора О. Міллера князям Сергієві та Павлові, які подарували кобзареві срібну табакерку з підписом. 16 вересня на околиці Петербурга, в Соляному містечку, де відбувалися промислові й кустарні виставки, відбувся концерт, в якому, крім О. Вересая, брали участь хор під керівництвом М. Лисенка, сам М. Лисенко як піаніст, відома російська співачка М. Каменська. Спів О. Вересая в Петербурзі слухали П. Чайковський, М. Римський-Корсаков. III відділення, занепокоєне успіхом у глядачів дум та історичних пісень, виконуваних О. Вересаєм, припиняє гастролі. По дорозі з Петербурга, у Прилуках, Вересая заарештували на базарі за пісню «Про правду й неправду» і посадили до в'язниці. У поліції під час допиту Вересая врятувала табакерка, подарована йому в царському палаці в Петербурзі князями, і його звільнили. До кінця життя Вересай живе у Сокиринцях. Павло Чубинський на власні кошти збудував йому нову хату. Останні роки життя Остап Вересай продовжував виконувати пісні, хоч уже майже не виїжджав у великі міста, а мандрував селами Чернігівщини. Інколи старого кобзаря запрошують у Київ. 1884 року він виступав у Київській рисувальній школі М.Мурашка, де з нього учні малювали портрети.

Могила кобзаря

Надгробок

Помер Остап Вересай наприкінці квітня 1890 року. Похований у Сокиринцях.

Творчість

Остап Вересай був блискучим імпровізатором. Його репертуар, порівняно з репертуаром інших кобзарів, невеликий: шість дум: «Як три брати з Азова втікали», «Отчим», «Невольницька», «Про бурю на Чорному морі», «Про вдову і трьох синів», «Дума про Хведора Безрідного»; декілька сатиричних та гумористичних пісень та пісень релігійного змісту, зокрема дуже популярна в той час пісня «Про правду й неправду». Іван Франко підкреслював, що ця пісня в тогочасному житті набувала великого соціального звучання, і саме за неї Остапу Вересаю доводилося не раз зазнавати переслідувань від жандармів. «Як у ярмарку станеш її співати, то пани й обійдуть, вони її не люблять. Тепер більше брехнею живуть», — розповідав Остап Вересай художникові Л. Жемчужникову. — Зате люди любили цю пісню. Як ходиш по селу та заспіваєш, то много людей плачуть". Щоб глибше розкрити ідейно-тематичний зміст пісні і справити найбільше враження на слухачів, Остап Вересай майстерно використовував піднесення і спади голосу, ефектні повторення смислово навантажених рядків, завдяки чому слова пісні і музика асоціювалися з тогочасною реальністю життя українського народу:

Нема в світі правди, правди не зіськати! Що вже тепер правда стала у неправді жити. Уже тепер правда, правда помирає! А щира неправда весь світ пожирає.

Виконуючи думи, зокрема особливо популярні «Про Хведора Безрідного» чи «Як три брати з Азова втікали», Остап Вересай вмів надати простому сюжетові глибокого змісту й сили експресії. Передаючи стан великої скорботи, викликаної втратою козаками свого побратима, спів кобзаря переходив у трагічний скрик, зойк, стогін. Вересай майстерно використовував уповільнення ритму, модуляцію голосу, поєднання персоніфікованих монологів та діалогів, емоційні піднесення і спади голосу, поєднання речитативу і розлогого співу, що, разом з майстерною грою на кобзі, справляло незабутнє враження. Яскраву грань творчої індивідуальності Остапа Вересая становило виконання ним гумористичних та сатиричних пісень. Потрібного ефекту співець досягав грайливістю мелодії, жвавістю ритму, характерною мімікою, пританцьовуванням у такт пісні, відповідною до поведінки та вдачі героя інтонаційністю. Це був, вживаючи сучасну термінологію, справжній театр одного актора, який не лише давав високе естетичне задоволення, а й ніс велике ідеологічне навантаження. Саме це й вирізняло творчу манеру Остапа Вересая й зробило його ім'я відомим серед сучасників. Завдяки своєму таланту Остап Вересай збуджував у слухачів почуття поваги до своєї історії, високі естетичні та патріотичні почуття. Це добре розуміли Т.Шевченко, П.Куліш, І.Карпенко-Карий, М.Лисенко, О.Русов, П.Чубинський, які пропагували творчість Вересая, опікувалися його долею. Іноземним приїжджим, які слухали Остапа Вересая, зокрема французькому професору, пізніше міністру освіти Франції Альфреду Рамбо, французькому професору Луї Леже, міністру освіти Югославії Стояну Новаковичу, професору з Відня Ватрославу Ягічу, українські пісні у його талановитому виконанні відкрили досі незнану Україну, душу її народу, її історію. Професор Луї Леже під впливом виконаних Вересаєм пісень почав активно пропагувати у Франції українську культуру, навіть читав курс української мови. Професор Оксфордського університету В.Морфілл, який також слухав Остапа Вересая, зазначав, що у виконаних ним думах є дуже багато цінностей. А відомий австрійський поет Райнер Марія Рільке, що бачив Вересая у 1889 році, відтворив його образ в оповіданні «Пісня про правду». Цікавив спів «українського Гомера» й Київське губернське жандармське управління, яке у донесенні про роботу III Археологічного з'їзду, що відбувся в Києві, було стурбоване виявом українофільських тенденцій і доповідало, що «доставлений у Київ старець-бандурист Остап Вересай своїми піснями і типовим виглядом немало сприяв збудженню симпатій до гетьманщини, що віджила свій вік». Так само поліцію занепокоїла популярність виступів Остапа Вересая у Петербурзі. У донесенні III відділенню 17 березня 1875 року зазначалося, що виконані Остапом Вересаєм у Благородному зібранні пісні «можуть за теперішніх обставин в очах пропагандистів служити опорою до виправдання діяльності однодумців їх в очах народу». III відділення одразу ж припинило виступи небезпечного гастролера з України.

Вшанування

На смерть кобзаря, що сталася у Сокиринцях 1890 року, відгукнулося багато періодичних видань. Іван Франко написав статтю про видатного співця, підкресливши виняткове значення його творчості в духовному житті українського народу. З нагоди 150-річчя від дня народження Остапа Вересая 21 червня 1953 року в Сокиринцях відбулися урочистості, на яких виступив Максим Рильський. У травні 1959 року було відкрито музей Вересая, а 1978 року — пам'ятник йому, створений скульптором І. Коломійцем. З 1988 року на батьківщині кобзаря проводиться республіканський фестиваль кобзарського мистецтва «Вересаєве свято».

Цитати

Українська ювіленна монета. Аверс

Реверс

Ось чому так високо піднімається інтерес і значення зустрічі в наш час з бандуристом, від якого ми змогли почути і зберегти ту дійсно самобутню музикальну форму, за оригінальністю якій у нас нема суперників. /**М.Лисенко. 1873.**/

Як артист Вересай належить до числа далеко не дюжинних талантів. Сам він поет… з глибоко відчутною експресією і при виконанні деяких місць своїх пісень іноді заливається сльозами. /**О.Русов.1873.**/

Викликам Вересая і улаштовувача концерту п. Лисенка не було кінця. Прислухаючись до глибоко зворушливої манери виконання Вересая, публіка вже не звертала уваги на хриплуватість його старечого голосу, хоч співав він поруч з панею Каменською, яка мала вироблений мистецтвом і розкошами голос. /**Газета «Киевский телеграф». 1875.**/

Тричі проспівав Остап свою пісню про правду. І щоразу — по-новому. Коли вперше вона звучала скаргою, то вдруге вона явилася докором, і нарешті втретє, коли кобзар з високо піднятою головою волав дзвоном коротких закликів… він зворушив усі серця, і вона наповнилася гіркотою і безбережним натхненням. /**Райнер-Марія Рільке. 1900.**/

Гомер наш польовий, славетний Вересай. /**М.Рильський. 1961.**/

Література

ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:

Вересай Остап Микитович

Степанович Є. П. Вересай (Лобза) Остап Микитович // Енциклопедія історії України / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. — Київ: Наукова думка, 2003. — Т.1 — С. 480—481.
Литвин М. Струни золотії. — К., 1994.

палацово-парковий ансамбль XIX ст. у Сокиринцях - пам'ятка садово-паркового мистецтва.

defaultNick — Tue, 12 Mar 2013 16:20:10 GMT

палацово-парковий ансамбль XIX ст. у Сокиринцях - пам'ятка садово-паркового мистецтва.
Для збільшення зображення, що Вас зацікавило, натисніть на нього.
В разі будь-якого використання розміщених тут фото, гіперпосилання на цей сайт (http://klymenko.data-tec.net) є обов’язковим.

На север от Киева, июнь 2004 года.
День четвертый: дворцово-парковый ансамбль XIX ст. в Сокиринцах - памятник садово-паркового искусства.
Для увеличения заинтересовавшего Вас изображения нажмите на него.
При любом использовании размещенных здесь фотографий, гиперссылка на этот сайт (http://klymenko.data-tec.net) является обязательной.


	Палацово-парковий ансамбль у Сокиринцях було створено в 1823-1825 роках при садибі П. Ґалаґана. Чудовий ландшафтний парк площею 427 га з озерами, парковими спорудами і скульптурами є справжньою пам'яткою садово-паркового мистецтва минулого. У цьому ж селі знаходиться могила найвідомішого з українських кобзарів - Остапа Вересая (1803-1890). Сокиринці - село Срібнянського району Чернігівської області. Районний центр - селище Срібне - згадується за 1174 роком. В роки гетьманства - сотенне містечко. Центр волості (1772). Містечко будо спалене під час бою російських військ з козаками гетьмана І. Виговського (1659). Дворцово-парковый ансамбль в Сокиринцах был создан в 1823-1825 годах при усадьбе П. Галагана. Прекрасный ландшафтный парк площадью 427 га с озерами, парковыми сооружениями и скульптурами является настоящим памятником садово-паркового искусства прошлого. В этом же селе находится могила самого известного из украинских кобзарей - Остапа Вересая (1803-1890). Сокиринцы - село Срибнянского района Черниговской области. Районный центр - поселок Срибне - упоминается под 1174 годом. В годы гетманщины - сотенный городок. Центр волости (1772). Городок был сожжен во время боя русских войск с козаками гетмана И. Виговского (1659). Nearby Chernihiv, in a village Sokyryntsi, there is a famous park with a beautiful palace.

	Палацово-парковий ансамбль у Сокиринцях. Вид з боку палацу на головний в`їзд. Дворцово-парковый ансамбль в Сокиринцах. Вид со стороны дворца на парадный въезд.

	Палацово-парковий ансамбль у Сокиринцях. Вид палацу з боку головного в`їзду. Дворцово-парковый ансамбль в Сокиринцах. Вид дворца со стороны парадного въезда.

	Палацово-парковий ансамбль у Сокиринцях. Палац. Дворцово-парковый ансамбль в Сокиринцах. Дворец.

	Палацово-парковий ансамбль у Сокиринцях. Палац, парковий фасад. Дворцово-парковый ансамбль в Сокиринцах. Дворец, парковый фасад.

	Парк у Сокиринцях. Пам`ятник Остапу Микитовичу Вересаю. Остап Микитович Вересай (1803-1890) - один з найвідоміших українських кобзарів. Парк в Сокиринцах. Памятник Остапу Никитовичу Вересаю. Остап Никитович Вересай (1803-1890) - один из наиболее известных украинских кобзарей.

	Парк у Сокиринцях. Платан. Дерево-екзот, вік біля 200 років. Парк в Сокиринцах. Платан. Дерево-экзот, возраст около 200 лет.

	Палацово-парковий ансамбль у Сокиринцях. Альтанка. Дворцово-парковый ансамбль в Сокиринцах. Беседка.

	Парк у Сокиринцях. Місток до альтанки. Парк в Сокиринцах. Мостик к беседке.

	Парк у Сокиринцях. Краєвид від альтанки. Парк в Сокиринцах. Пейзаж от беседки.

	Першоджерела: # «Старовинні парки Чернігівщини» Ю.О.Клименко, А.В.Клименко, журнал «Квіти України» №11, Київ 2001. # Сайт «Українська спадщина». # Стаття «Українське бароко - згадка про національну мрію», Сергій Колесник, газета «День» від 18.07.2003. # Стаття «Не губернія, а земля», Людмила Таран, газета «Вечірній Київ» від 12.05.2004. # Сайт «Наш край». # Сайт «АМУ - Асоціація міст України». # Сайт «Вольные путешествия в Украине». http://klymenko.data-tec.net/Other_World/Ukraine.Sokyryntsi.htm

Сокиринський архітектурно-парковий комплекс

defaultNick — Tue, 12 Mar 2013 16:10:21 GMT

Сокиринський архітектурно-парковий комплекс — палацово-парковий комплекс створений на початку 19 століття у селі Сокиринці (нині Срібнянського району Чернігівської області).

Історія створення

У 1823—1829 роках прилуцький полковник Павло Галаган спорудив в Сокиринцях за проектом архітектора Павла Дубровського величний мурований палац на 60 кімнат в стилі ампір з високим декоративним куполом. Водночас садівник-австрієць Бістерфельд розбив навколо палацу великий ландшафтний парк з альтанками, церквою і каплицею, греблею і двома мостами. У палаці була велика мистецька галерея (вона стала основою для заснування Чернігівського художнього музею), унікальна коштовна колекція посуду і зброї. Тут діяв кріпацький театр і хор. Через це Сокиринці колись називали «українським Парнасом».

Палац

Палац мурований, двоповерховий, прямокутний в плані, з великим декоративним куполом у центрі. Гол. фасад прикрашено восьмиколонним портиком іонічного ордера, поставленим на аркаду. Парковий фасад має шестиколонний портик, від якого на рівні парадних кімнат 2-го поверху відходить пандус, який розширюється до низу й плавно сполучається з Сокиринським парком.

Обабіч у кін. 19 ст. встановлено дві мармурові копії античних скульптур та декоративні вази.

У будинку налічувалося 60 кімнат, які були сполучені між собою здебільшого за анфіладною системою.

Критими переходами палац поєднується з двоповерховими флігелями (загальна довж. палацу 105 м). Гол. фасад орієнтовано на Пн. Сх. у бік парадного в'їзду, до якого веде широка алея довж. 400 м.

Палац, ворота з огорожею, алея із службовими флігелями обабіч неї утворюють парадну частину садиби. На Пн. містяться госп. двори з приміщеннями для худоби, стайнею, сараями. У сх. напрямі від палацу до села вела пряма алея, на якій були розташ. дві ц-ви та звіниця (не збереглися). У парку збереглася оранжерея з теплицями - єдиний на Лівобережжі комплекс споруд цього типу, що зберігся, альтанка, місток.

1920 в палаці розмістилась агрономічна школа, пізніше — Сокиринський с.-г. технікум. Тепер у Сп - СПТУ №36.^[1]

Об'єкти парку

Сокиринський парк - пам'ятка садово-паркового мистецтв а держ. значення (з 1972). Міститься за 5 км від автодороги Київ - Суми поблизу села Сокиринці Срібнянського р-ну. Перебуває у віданні СПТУ №36. Частина палацово-паркового комплексу.

Основою парку був ліс з віковими деревами. Нині до складу паркової рослинності входить біля 40 порід. Первісне планування створене 1823-25 садівником І. Є. Бістерфельдом за участю арх. П. А. Дубровського. У 1826-31 роботами керував Редель, з 1834— К. Христіані, у кін. 19 ст. - на поч. 20 ст. - К. Ф. Яничек. Площа 427 га.

Складається з регулярної частини (комплекс споруд біля входу, гол. алея, Сокиринський палац, службові будівлі) і пейзажної зх. частини (пл. 60 га), що відкривається за палацом і по схилу спускається до ставу (пл. 10 га).

Рослинність - дуб, береза, берест, липа, тополя біла, граб, клен гостролистий, модрина, ялина, сосна звичайна і чорна, каштан. З чагарників найбільше таволги. Збереглися сторічні платан, три дерева зх. буку. Шевченківський явір - найстаріше дерево парку.^[2]

Ландшафт доповнювали паркові споруди: дві альтанки (одна з них - ротонда ; 1829, збереглася) , ц-ва з дзвіницею, каплиця (не збереглися), колодязь, гребля, містки (Красний та Готичний), скульптури. Головна алея, центральна поляна з мережею паркових доріг забезпечують зв'язок палацу з усіма ділянками території. На брівці насипної тераси, схили якої спадають до ставка, побудована кругла ротонда. Вона складається з восьми колон, їх покриває фриз і купол. До них ведуть 12 сходинок, обрамлених ступінчастими пілонами. У готичному стилі побудований місток через яр. Три стрімкі арки, з трьохярусними баштами, прикрашені тоненькими колонами і поясом зубців.

Композиційними складовими парку є ставок, викопаний по течії річки Утки, «Свята долина» — видовжена поляна з крутими схилами, порослими щільною деревною рослинністю.

Тепер територія парку частково забудована другорядними спорудами, окремі паркові дільниці засаджені регулярними лісомеліорати вними насадженнями, що порушу є структуру й об'ємно-просторову композицію парку.

Музей О. Вересая

На знак великої народної любові до славного земляка у 1959 році до 150-річчя з дня народження кобзаря створено історико-етнографічну кімнату-музей. За роки роботи пошуковцями, що працювали при кімнаті-музеї, зібрано багато цікавих матеріалів, експонатів з життя як села Сокиринці, так і Остапа Вересая. Ці матеріали поповнили фонди, що дало змогу перереєструвати з часом кімнату-музей в історико-етнографічний музей при закладі освіти.

Експозиції музею знайомлять відвідувачів з різними періодами життя краю:

знаряддя праці: прядка, гребінь, начиння, наконечники з металу для лопати, рало, ціп та інші;
зразки національного одягу;
фрагмент інтер'єру хати, як колиски української культури;
матеріали історії дружби М.В.Лисенка і О.М.Вересая та поїздки кобзаря до Петербургу з концертом;
фоторепродукції робіт російського художника А.М.Жемчужникова, яки перебував у Сокиринцях 1852-1856 роках, із зображенням О.М.Вересая;
матеріал про сьогодення.

вікіпедія


Палац				Пам'ятник О. Вересаю

Подарували сайт Сокиринському музею ім. Остапа Вересая

defaultNick — Tue, 12 Mar 2013 16:04:03 GMT

Подарували сайт Сокиринському музею ім. Остапа Вересая
До редакції надійшов лист з далекого для нас Сокиринського музею. Люди створили чудовий музей і мають здорові амбіції заявити про нього світу! Ми вважаємо, що подібні музейні перлини, заховані десь у далеких селах, повинні бути представлені в інтернеті! Народ повинен знати! І пишатися нашою історією і ентузіастами, які її творять!

http://sokirin.do.am/

Ми зробимо все, аби допомогти! Отож, листування.
Шановна редакція журналу "Музеї України".
Звертається до Вас керівник шкільного Зразкового історико-етнографічного музею імені Остапа Вересая, що знаходиться в селі Сокиринці Срібнянського району Чернігівської області.
Наш музей бере початки з 1959 року. За цей час багато помінялось господарів музею. Нині він діє при Сокиринському професійному аграрному ліцеї. Але наш музей заслуговує на більш ширшу аудиторію, ніж шкільний рівень.
Музей є лауреатом першого Всеукраїнського конкурсу громадських музеїв у номінації Видатний земляк.
З 2002 року має звання Зразкового.
Експозиція музею розміщена в кімнатах палацу, який належав відомому роду Галаганів, пізніше Ламсдорфів-Галаганів.
З 2006 року ми розпочали розширення експозиції музею, де розмістили цікаві матеріали по історії села, про життя і діяльність відомого українського кобзаря Остапа Вересая, про родину Галаганів.
Чи може наш музей, будучи не державним, а шкільним розраховувати на вашу підтримку і, можливо, допомогу. Він вартий уваги своєю цінністю і багатством фонду.

З повагою завідуюча музеєм Савченко Валентина Григорівна

Від журналу "Музеї України":
Дякуємо за увагу! Очікуємо матеріалів та фотографій про Ваш заклад, які радо опублікуємо в інтернеті! Готові внести Ваш музей до каталогу! При потребі допоможемо створити власний інтернет-сайт!
Головне - музей існує, виконує просвітницьку функцію, а журналісти зроблять все можливе для його популяризації та підтримки!
Успіхів!
За кілька годин Валентина Григорівна надіслала нам стартові матеріали і фотографії, які ми опублікували на сайті "Музеї України".
В принципі, їх достатньо для створення невеликого-сайту візитівки музею.
Отже, невеликий семінар як за півгодини створити сайт музею на безкоштовному хостингу Укоз.
Заходимо сюди - http://www.ucoz.ua/ реєструємося. Йдемо за підказками. Створюємо профіль. Обираємо доменне ім'я, дизайн і починаємо наповнювати сайт. Головна сторінка, "про нас", каталог статей, блоги... Можна створити власний форум...
Ніяких особливих навиків не треба! Хостинг безкоштовний! Єдина незручність - вікно з рекламою зверху. Хоча, якщо перейти на платне обслуговування, ця незручність зникне.
Ми розуміємо, що престижніше вкласти 300-400 доларів і створити повноцінний сайт. Але, не забуваємо про рівень заробітних плат ентузіастів! Це десь двомісячна зарплата... Треба годувати родину, якось виживати... Тому не комплексуйте! Безкоштовні хостинги Укоз і Вордпресс це саме те, що потрібно аби вивести маленький регіональний музей в мережу! І про Вас дізнається світ!
Дерзайте!
А про Музей імені Остапа Вересая читайте тут - http://sokirin.do.am/
Відкриваємо Україну разом!
Подорожуємо - від музею до музею!
Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України", координатор програми "Музейний сайт" та Фестивалю музейних сайтів