Сокиринський історико-етнографічний музей ім. Остапа Вересая

Сокиринський історико-етнографічний музей ім. Остапа Вересая при Сокиринському професійному аграрному ліцеї, є одним із культурно-просвітницьких осередків не тільки навчального закладу, а й даного регіону. Початки створення музею ведуть до 50-х років ХХ століття, коли корифеї української літератури такі, як П. Г. Тичина, М. Т. Рильський перейнялись проблемами розвитку національної культури, зокрема, їх хвилювала проблема українського кобзарства. От тоді і було піднято з глибини історії ім΄я  нашого земляка Остапа Микитовича Вересая.  1972 року проведено реекспозицію музею, розширено музейну експозицію до двох кімнат. 2001 року згідно наказу Чернігівського обласного навчально-методичного центру професійно-технічної освіти №7 від 14.02.2001 року «Про реєстрацію та перереєстрацію музеїв, музейних кімнат, залів при ПТНЗ області», по Сокиринському ПТУ № 36 згідно наказу № 44 від 18 квітня 2001 року проведено підготовку документів до відомчої реєстрації музею Остапа Вересая, як музею при закладі освіти системи МОНУ. Згідно Свідоцтва № 24-52 Про відомчу реєстрацію музею при закладі освіти зареєстровано меморіальний музей Остапа Вересая при Управлінні освіти і науки Чернігівської обласної держадміністрації від 28.11.2001 року. Звання «Зразковий музей» присвоєно згідно наказу МОНУ № 125-К від 16.02 2004 року. За результатами Першого Всеукраїнського конкурсу громадських музеїв України, який проводився в 2009 році Зразковий історико-етнографічний музей О. Вересая зайняв ІІІ місце в номінації «Видатний земляк». За участь у проекті «Знайомтеся – Україна. Туристичними стежками» в 2012 році Сокиринський палацово-парковий комплекс нагороджений медаллю «За вірність традиціям».

Далекий 1959 рік, коли в невеличкій кімнаті при Сокиринському сільськогосподарському технікумі були зібрані перші музейні експонати – речі побуту селян, що відповідали епосі життя і діяльності кобзаря Остапа Микитовича Вересая, спогади очевидців про Остапа, відновлено з небуття місце поховання. Незважаючи на всі негаразди селяни зберегли те святе місце, де поховано Великого Остапа. Про це в своїх спогадах згадує внук Галаганівського садівника М. К. Гапон.  Саме Кіндрат Юхимович Гапон і Павло Степанович Ільченко /повний Кавалер Георгіївських Хрестів/ вказали місце поховання кобзаря. Це був 1940 рік і опікався цими проблемами Павло Григорович Тичина. Потім події переносять нас в 1953 рік - величне вшанування пам΄яті кобзаря з нагоди 150-ти річчя з дня народження. І знову спогади про творчість кобзаря Остапа Вересая, про те, що він був знаний не лише місцевими селянами, а й Миколою Лисенком, Олександром Русовим, Левком Жемчужниковим, Пантелеймоном Кулішем, а Тарасу Шевченку він настільки запав в душу, що, незважаючи на сліпоту Остапа, Тарас Григорович подарував свого «Кобзаря» з написом «Брату Остапу  від Тараса Шевченка».  Сьогодні музей розширює свою експозицію і вийшов за рамки меморіального музею Остапа Вересая. Перед відвідувачами розкриваються чотири експозиційні кімнати, де розповідається і про історію села і краю, і про кобзаря Остапа Вересая, і про власників Сокиринської садиби в ХVІІІ – на поч. ХХ ст. родину Галаганів, про громадського, державного діяча і мецената Григорія Павловича Галагана, про плеяду видатних Сокиринчан.

Експозиція першої зали музею присвячена періоду історії села від першої літописної згадки (а це 1092 рік згідно Іпатіївського літопису), до кінця ХІХ ст. Естетично оформлені стенди інформують про літописні джерела, розвиток ремесел, освіти, торгівлі в Сокиринцях. Розкрито діяльність Сокиринського ощадно-позичкового товариства (першої кредитної спілки в південних губерніях Російської імперії), створеної Г. П. Галаганом 1871 року; народного училища, яке відкрито в Сокиринцях 1872 року завдяки Г. Галагану. Цікавий фрагмент української світлиці, колекція традиційного народного одягу, рушники, вишиті в сокиринській школі вишивальниць, що діяла в графській економії, діючий ткацький верстат і т.д. Серед речей побуту і знарядь праці привертають увагу відвідувачів вулик-дуплянка, різновид пристроїв для зважування, ступа, бодня, снівниця, плетені і довбані речі.

Друга зала присвячена життю і творчості  кобзаря ХІХ ст. Остапа Микитовича Вересая. На стендах розміщений матеріал про родинне життя і творчі стежки кобзаря, про спілкування з О. Вересаєм Тараса Шевченка і Миколи Лисенка, П. Куліша і Л. Жемчужникова, про поїздки Остапа до Києва і Петербурга. На основі реферату  О. Русова, відтворено кобзарські шляхи Остапа, тобто складено схему подорожей кобзаря протягом життя.  Окремо представлені матеріали про вшанування пам’яті кобзаря, які свідчать, про популярність О. Вересая, як в ХІХ ст., так і в ХХ.  Почесне місце займають книги з дарчим написом М. Рильського, Ф. Лаврова, В. Нечепи, Б. Жеплицького, грампластинки з підписом А. Солов'яненка.

До оригінальних експонатів відносяться погруддя кобзаря,  роботи скульпторів П. Репецького, В. Зноби, а також Заслуженого Майстра народної творчості України Л. Гомона, який сьогодні працює над художнім оформленням експозиції музею; бандура роботи майстра М.Косенка, скрипка ХІХ ст., картини А.Шкурка, акварелі Л.Могучова. Увагу відвідувачів привертає виставка літератури, присвячена Сокиринцям та сокиринчанам, фестивалям кобзарського мистецтва «Вересаєве свято», які періодично проходять в сокириському парку. Відбудеться свято і цього року 8 червня, з нагоди 210-ї річниці від дня народження кобзаря О Вересая.

В третій залі розповідається про родину Галаганів, Прилуцьких полковників, які і були власниками Сокиринської садиби. 3 листопада 1716 року село Сокиринці по гетьманському універсалу І. Скоропадського було передано Гнату Івановичу Галагану. Г. І. Галаган спочатку тримав разом з Мазепою сторону шведів, а потім перейшов на сторону Петра І. За заслуги отримав шаблю і золоту табакерку з своїм вензелем і ним привезений шведський скарб,  які до останнього зберігалися в родовому маєтку.  Будучи уже чигиринським полковником, Галаган громить Запорізьку Січ, яка його вигодувала і вивела в старшини. Свою чорну справу, як доносять до нас перекази, він розпочав у ранковий час, коли у Січовій церкві розпочалась ранкова відправа. Козаки за це на весь рід Галаганів, до сьомого коліна, накладають прокляття. Запорожці розгромили полковницькі маєтки. Найбільшу зацікавленість відвідувачів викликає родове дерево, яке відображає всі покоління роду від Гната Галагана до сучасних нащадків, які  проживають в США, Франції, Іспанії, Німеччині.

Окремий розділ розповідає про благодійну діяльність Григорія Галагана: відкриття колегії імені Павла Галагана в Києві, першої чоловічої класичної  гімназії в Прилуках, ремісничого училища в с. Дігтярі, опікався Григорій Павлович долею Т. Шевченка, П. Чубинського, підтримував видавництво журналу «Киевская старина» і про багато добрих справ цього справжнього патріота своєї держави. Далі – фото фрагментів інтер'єрів палацу періоду  до 1917 року. Заслуговують уваги меблі, які залишились в Сокиринцях, які не були вивезені, зразки кахлів, а по цеглі можна відтворити весь родовід .

В четвертій залі представлені копії портретів родини Галаганів, з відомої художньої колекції роду, яка знаходиться в фондах Чернігівського художнього музею, що носить ім′я Григорія Галагана, копія Сокиринського Галаганівського вертепу, оригінал якого знаходиться в Київському музеї театрального, музичного і кіномистецтва України.

Нині проводиться робота по збору матеріалів, присвячених сучасній історії Сокиринець і сокиринського навчального закладу, початки якого ведуть до 20-х років ХХ століття. Музей знаходиться в розкішному палаці,  побудованому  на початку ХІХ ст. родиною графів Галаганів. Унікальність палацу полягає в його збереженні: вікна, колони, перила, східці, що ведуть на другий поверх, ліпнина, паркетна підлога, двері, - все це пам’ятає своїх господарів.

         Продовженням експозиції є старовинний парк з 200-річним платаном, буками, модринами, віковічними дубами. За крислатими деревами видніється альтанка-ротонда, побудована на початку ХІХ ст., а в густих заростях – руїни готичного містка. Таємничістю віє від руїн оранжерей, які колись славились розмаїттям троянд, пальмових і евкаліптових дерев і розкішними ананасами. За два століття, коли родина Галаганів володіла Сокиринцями, сокиринська садиба була оригінально розбудована. Різного виду альтанки, павільони, за проектами самого господаря, відповідали характеру місцевості. Все робилося з метою передати красу природи. Особливою гордістю господарів були старі дуби, якими господарі вихвалялися  перед гостями.

         Музей є цетром просвітницької діяльності. Тут проходять цікаві заходи, зустрічі, екскурсії.

В музеї проводяться такі тематичні екскурсії: «Сокиринці – село моє кохане» /історія села/, «Сокиринський парк – перлина садово-паркового мистецтва ХІХ ст..», «Розвиток народних промислів і ремесел в нашому краї»,    «Остап Вересай – видатний кобзар ХІХ ст.», «Родина Галаганів  у Сокиринцях», «Г. П. Галаган – державний, громадський діяч, меценат ХІХ ст.».             

 Із циклу: «Видатні люди Сокиринець»:

 «М. І. Харченко – народний умілець Сокиринець»,

«Є. К. Сенчук - видатний авіаконструктор, Лауреат Сталінської і Ленінської премій, соратник О. К. Антонова»,

«Г. В, Пфейфер, відомий математик,  наш земляк»

 «Цікаві люди – поруч»/про Заслуженого Майстра народної творчості України, сокиринчанина Л. І. Гомона,

«Сокиринські вчені» /про кандидатів технічних  наук М. В. Туделя і О. П. Дніпровського, кандидата економічних наук М. І. Туделя, кандидата біологічних наук  М. Г. Савченка, кандидата філософських наук і доктора політології О.М.Кіндратець, кандидата історичних наук А. Г. Тимошенка і ін./ 

«Герої Радянського Союзу – наші земляки: А. Г. Ткаченко, В. В. Крикливий»

«Ветерани війни – колишні працівники нашого навчального закладу.»

Ці і інші екскурсіі розраховані відповідно на контингент відвідувачів: шкільний вік, молодь, дорослі та люди «третього віку», професійно чи конфесійно орієнтовані.

Музей відвідують нащадки роду Ламздорфів-Галаганів. Вперше внучка Миколи Костянтиновича, Єлизавета Блейк з США, побувала на сокиринській землі в 2005 році. Потім була зустріч з внуками Павла Костянтиновича Ламсдорфа-Галагана, які сьогодні зберегли своє прізвище, з Франції, Іспанії. Сьогодні це вже стало ніби доброю традицією приймати нащадків господарів садиби в гості.

 При музеї налагоджено розповсюдження краєзнавчої літератури це: буклети про Сокиринський парково-архітектурний комплекс,  книги: «Сокиринці – кобзарський край» /колектив авторів очолюваний М.Г.Савченком./, «Сокиринські сонети» місцевого поета М. І. Харченка. В 2006 році проходив  VІ всеукраїнський фестиваль кобзарського мистецтва "Вересаєве свято”, матеріали якого широко висвітлювались через ЗМІ.  За останні роки по обласному телебаченню пройшло ряд програм, присвячених Сокиринцям, сокиринчанам – народним умільцям М. І. Харченку і Л. І. Гомону, про Сокиринський парково-архітектурний комплекс. Матеріали про діяльність музею ввійшли до фотоальбому  «Перлини східної Чернігівщини», до нещодавно виданого туритичного путівника по Чернігівщині /видавництво Богдана/, до фотонарису «Зі щирим серцем до рідного краю», до фотоальбому «Відроджені перлини України», до туристичного путівника «Знайомтеся - Україна. Туристичними стежками».

З використанням музейних матеріалів по Чернігівському обласному телебаченні «Сівер-Центр» пройшло ряд передач під рубрикою Телемандри з Тетяною Миргородською, на телеканалі «Глаз» пройшов фільм «Творити добро. Григорій Галаган.», В. Абузяров створив фільм «Живий засів».