За державу гірко Фахівці знають відповідь на це
запитання: музейна справа в Україні вкрай потребує державницького підходу й
опіки. Ось як висловився з цього приводу учений-музейник зі світовим ім’ям,
редактор часопису «Музеї України» Віктор Тригуб:— Вже котрий
рік поспіль говоримо, пишемо нагору листи, в тому числі й про нагальність
створення Державного комітету музейної справи з надійними важелями впливу на
ситуацію та, нарешті, схвалення закону про недоторканність музейних приміщень і
їхніх фондів, щоб зберегти від рейдерських зазіхань наші музеї.
|
Богослужіння
у церкві Спаса на Берестові — пам’ятці архітектури XI-XIII століть — можуть
завдати непоправної шкоди її унікальним фрескам. Олена
КОЩЕНКО. |
Останніми
днями політичний та культурницький простір нашої країни був наповнений подіями:
мітинги, акції протесту, фінал Євробачення. Через це мало хто згадав, що на
минулі вихідні припало ще одне свято: 1977 року 11-та генеральна конференція
Міжнародної ради музеїв прийняла рішення про започаткування Всесвітнього дня
музеїв, яке з 1978-го відзначається щороку 18 травня. Скарбниці
нації — так іще називають музеї. Саме вони є символічними оберегами
історико-культурної та науково-природничої пам’яті народу. Вважається, що через
музеї суспільство виражає й своє ставлення до віками надбаної спадщини. Тож чим
їх більше, тим краще. Начебто нам є чим похвалитися: за кількістю музеїв
Україна посідає перше місце у світі — їх близько п’яти тисяч. Для порівняння: в
Польщі — 1075 музеїв, Австрії — 1600, Франції, Великобританії і Німеччині —
десь по 2000, у Канаді — 2500, США — 3200. Водночас наша держава є однією з
провідних у Європі за кількістю нерухомих об’єктів історико-культурної
спадщини. Їх у нас понад 130 тисяч. Серед таких — і занесені до переліку
Світової спадщини ЮНЕСКО… Однак не все
так оптимістично, як на перший погляд може здаватись у дзеркалі
загальнодержавної статистики. Музейні працівники б’ють на сполох, наводячи
зовсім інші цифри і факти. Зокрема, дві третини всіх нерухомих об’єктів
історико-культурної спадщини сьогодні потребують ремонту, а кожний десятий із
них — в аварійному стані. Буквально
лихоманить і 470 музеїв державної та 4000 — комунальної власності, фонди яких
загалом налічують понад 12 мільйонів експонатів. Першопричина — злиденне
бюджетне фінансування. Більша його частина витрачається на зарплату
працівникам, охорону та комунальні платежі. Про поповнення та належну
реставрацію наявних музейних фондів навіть не йдеться. Тоді як у цивілізованих
країнах половина бюджету вкладається в розвиток — спрямовується на збагачення
фондів. А ще
тенденцією сьогодення стали крадіжки та підміни експонатів. Упродовж останніх
трьох років із вітчизняних музеїв зникло понад три тисячі експонатів!
Загальнонаціональні скарби масово «розповзаються» по чиновницьких колекціях.
Власником картини з державного фонду, виявляється, можна стати, маючи в кишені
посвідчення депутата чи урядовця. Механізм простий: державний службовець
орендує цінну картину, щоб прикрасити робочий кабінет. Коли ж настає час її
повертати, то оригінал дивовижним чином перетворюється на хоч і якісну, та все
ж підробку. У згадці ще свіжий позаторішній скандал: два музейних полотна
Миколи Глущенка, які «орендарі високого мистецтва» з Кабінету міністрів
повернули в Національний художній музей, якраз і виявилися підробками. Ціна
втрачених полотен — понад мільйон гривень. Заведено карну справу. Другий рік
шукають винних. А скільки ще таких копій славетних майстрів пензля, а також
архівних документів, що побували в руках «слуг народу», нині повернулися в
музеї як «оригінали»? Цього ніхто не скаже. Не дивина в
нашому суспільстві і рейдерські атаки на музейні приміщення. В них часом беруть
участь навіть церковники, які відбирають у «скарбниць нації» колишні культові
приміщення, подекуди викидаючи експонати на вулицю. Навіть протести прихожан,
не кажучи вже про атеїстів, до уваги не беруться. Приклади? Згадаймо хоча б
історію захоплення «святими» отцями церкви Спаса на Берестові поблизу
Києво-Печерської лаври, яка належала до державного заповідника і ще з 1990 року
— у списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Ще — спроби виселити з приміщень на
території Лаври чотири музеї заповідника, захоплення двох культових споруд у
Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав», унаслідок чого
було знищено два музеї… Всі
вищенаведені цифри і факти з життя (читай: фактично скніння) українських музеїв
— обурливі. Питається: допоки так триватиме? Фахівці знають відповідь на це
запитання: музейна справа в Україні вкрай потребує державницького підходу й
опіки. Ось як висловився з цього приводу учений-музейник зі світовим ім’ям,
редактор часопису «Музеї України» Віктор Тригуб: — Вже котрий
рік поспіль говоримо, пишемо нагору листи, в тому числі й про нагальність
створення Державного комітету музейної справи з надійними важелями впливу на
ситуацію та, нарешті, схвалення закону про недоторканність музейних приміщень і
їхніх фондів, щоб зберегти від рейдерських зазіхань наші музеї. Та все
безрезультатно — музеї продовжують знищувати. Звичайно, ми всі не складаємо
рук, продовжимо боротьбу. Просто за державу гірко! http://www.silskivisti.kiev.ua/18954/index.php?n=17791
|