"Не можна було б без Вересая обійтись в ті страшні часи, коли саме існування українського народу, його мови, історії, культури заперечувалось і відкидалось…”
П.Тичина

Сокиринці – чарівний куточок рідної землі, тихий притулок примхливих муз і римських богинь, прекрасний витвір матінки-природи і людського генію. Місце, яке вже півтора століття приваблює до себе людей, закоханих в мистецтво і поезію, надихає їх до творіння прекрасного. Тут, під кронами старих дубів-велетнів лунав проникливий голос нашого славетного кобзаря Остапа Вересая. Народився один із найвідоміших кобзарів ХІХ століття О.М.Вересай 1803 року в сусідньому селі Калюжинцях, але жив і творив в Сокиринцях, тут і похований 1890 року. На могилі було встановлено хрест з написом "Остап Вересай. 87 лет от роду”.На знак великої народної любові до славного земляка у 1959 році до 150-річчя з дня народження кобзаря створено історико-етнографічну кімнату-музей. За роки роботи пошуковцями, що працювали при кімнаті-музеї, зібрано багато цікавих матеріалів, експонатів з життя як села Сокиринці, так і Остапа Вересая. Ці матеріали поповнили фонди, що дало змогу перереєструвати з часом кімнату-музей в історико-етнографічний музей при закладі освіти.

Експозиції музею знайомлять відвідувачів з різними періодами життя славного краю. Одна з них проливає світло в далекий 1092 рік, коли з ' явилися перші згадки про Сокиринці, засновником яких був Іван Сокирка. Знаряддя праці: прядка, гребінь, начиння, наконечники з металу для лопати, рало, ціп та інші; зразки національного одягу, допомагають уявити важкі умови праці та побуту людей вересаєвських часів. Фрагмент інтер ' єру хати, як колиски української культури, повертає нас в минуле. Окрема сторінка музею розкриває відвідувачам історію дружби М.В.Лисенка і О.М.Вересая, поїздку кобзаря до Петербургу з концертом.. Особливо цікавий факт про перебування в Сокиринцях 1852-1856 роках російського художника А.М.Жемчужникова і його зустрічі з кобзарем засвідчують представлені в експозиції дві фоторепродукції робіт художника з зображенням О.М.Вересая. Не залишена без уваги історія села Сокиринці і її цікавих людей. Багатий матеріал про сьогодення. Це і Герої Радянського Союзу В.Крикливий, О.Ткаченко, передовики виробництва, нащадки Вересая – учасники художньої самодіяльності, які є гідними продовжувачами багатих пісенних традицій рідного краю. Зібрані матеріали оформлені в альбоми і діють як пересувна експозиція при проведенні різних виховних та навчальних заходів.

У 1971 році М.І.Харченко, уродженець села Сокиринці, за графічним малюнком А.М.Жемчужникова створив скульптуру Остапа Вересая, яка потім лягла в основу пам'ятника (висота 3,4 м ), Встановлений на території Сокиринського парку. Час, події у навколишньому житті, накопичений досвід, основні завдання виховного процесу в училищі постійно знаходять відгук та пошук нових творчих форм діяльності музею.На базі музею часто проводяться масові заходи, зустрічі, зльоти, конференції, тематичні вечори тощо.

Про що ж розповість нам екскурсовод? Остап Микитович Вересай по вуличному Радчишин або Лабза, видатний український кобзар, народився в 1803 році в с.Калюжинцях Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині Срібнянський район Чернігівської області) в сім'ї кріпаків. Незрячий батько Остапа, дбаючи про сім ' ю, змушений був заробляти на шматок хліба грою на скрипці.Перехворівши, в чотири роки осліп і Остап. Але зростав він в оточенні музики. Часто у них в хаті зупинялись мандрівні кобзарі і тоді Остап тихесенько у запічку слухав і запам'ятовував пісні і думи, оповідки про далекі краї і мандри. У п ' ятнадцять років батьки віддали Остапа "в науку” до кобзаря Микити з с.Бережівки, від якого Остап утік, бо той пиячив і бив хлопця. Багато корисного Остап узяв від Юхима Андріяшківського і Федора Труша. Далі його вчило життя. Мандруючи від села до села, він ніс людям не тільки інформацію про різні події, а й ідеї єднання народу в боротьбі проти чужинців, ідеї волі й незалежності, закликав не коритись будь-якій тиранії й приниженню людини, прославляв патріотизм, відстоював права кожної людини і всього народу за вільне життя, звеличував шанування батьків, роду, вітчизни, утверджував гуманістичні ідеали, високі моральні принципи українського народу.